header-new2

  • Тисменицька міська рада
    Тисменицька міська рада
---------   ВІТАЄМО НА САЙТІ ТИСМЕНИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ   ---------

Старостинські округи

Липівський старостинський округ

Липівський старостинський округ (до складу старостинського округу належать: с. Липівка, с. Студинець, с. Нова Липівка)

Адреса: вул. Незалежності, 4, с. Липівка, 77463

E-mail: 

 

Борух Ігор Іванович – староста

Попович Оксана Василівна – діловод

 

Графік роботи:

Понеділок-Четвер – 08:00-17:15 (обідня перерва 12:00-13:00)

П’ятниця – 08:00-16:00 (обідня перерва 12:00-13:00)

Субота-Неділя – вихідний.

 

Графік особистого прийому громадян старости Липівського старостинського округу

Дні прийому: понеділок, вівторок, четвер

Час особистого прийому: 8:00-12:00

 

Село Липівка (за матеріалами Вікіпедії)

 

Липівка — село Тисменицької міської громади, Івано-Франківської області.

Давня назва села — Ляцьке, з 1860-х — Ляцьке-Шляхетське. Після радянської анексії Галичини в 1939 р. окупанти перейменували село на Підгір'я, однак ця назва щезла разом з радянськими військами в 1941 р.

Зате вже 7 червня 1946 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР село Ляцьке-Шляхетське таки перейменовано — село Липівка.

 

Історичні дані

У складі Польщі

Встановити точну дату заснування села доволі важко, бо кожна дата буде тільки першою згадкою про село. Різні джерела дають дати від 1349 до 1457. Але найстаріша назва села — Ляцьке (тобто «польське» староукраїнською) може означати те, що село заснували поляки, які його так і назвали, або як власність ляха, — тоді це могло відбутись тільки після 1349, коли Галичина перейшла під владу Польщі. Частина істориків вважає назву давнішою і виводить від терміна «лази», яким у Галичині позначали листяний ліс.

Згадується 4 березня 1437 року в книгах галицького суду. Церква вперше згадується в документах 1578 року.

На жаль, джерел звідки можна черпати інформацію про середньовічну історію села залишилось дуже мало. Особливістю розвитку села в той період було те, що через нього проходив шлях через Тисменицю, Надвірну, і далі через Карпати на Закарпатську Україну, яким проходили монголо-татарські полчища. Щоправда село з усіх боків оточене лісом тому не зазнавало значних втрат.

Селяни з Ляцького взяли активну участь в повстанні Богдана Хмельницького. Так наприклад 6 серпня 1649 року Андрій Голинський скаржився на селян з Камінного, Велисниці, Гостова, Волосівської Слободи, Ляцького, які під проводом шляхтичів Русинів Олександра, Андрія, Кикули Березовських «маючи змову з козаками й бунтівниками» напали на село Перерісль і там попустошили шляхетські двори. Крім того, зважаючи на сильну присутність польської шляхти у самому селі, траплялись напади і на Ляцьке. Юрій Коморовський 30 травня 1650 року скаржився, що селяни сіл Волосова, Цуцилова, Тисменичан, та Ворони спустошили двірські маєтки в Цуцилові, опісля спалили двір та корчму в Ляцькім.

У 1700 р. споруджена церква Воскресіння Христового, яка збереглася донині.

 

У складі Австрійської Імперії

В 1772 році Галичина внаслідок першого поділу Польщі перейшла під владу Австрії. Внаслідок адміністративних змін село Ляцьке почало належати до Станіславівського циркулу, а до цього належало до Галицької землі Руського воєводства.

За наказом Йосифа II було здійснено опис населених пунктів Галичини відомий як Йосифинська метрика. Опис села Ляцьке був здійснений у 1787 році, і з нього довідуємось, що найбільшим землевласником в селі був Дмитро Шумлянський. Також довідуємось, що в селі проживали такі роди української шляхти: Шумлянські, Драгомирецькі, Луцькі, Голинські, Березовські, Матківські.

Франц I теж провадив такий опис у 1820, відомий як Францисканська метрика, і з неї довідуємось, що найбільшим землевласником є Готфрід де Сіттауер, якому належить і панський двір. Дмитро Шумлянський — колишній власник двору теж проживає в селі. Яким чином двір змінив власника — невідомо. Готфрід де Сіттауер є першим німцем у селі. Згодом тут виростає німецька колонія. Також в селі з'являються шляхетні українські роди Гошовських, Княгиницьких і Вишневських.

На 1847 рік існують відомості про те, що власником села Ляцьке є пан Йозеф Морзе, з 8 співвласниками, імена яких не вказуються. У архіві Юрія Василькевича зберігаються документи, які свідчать про те, що власність Морзе — це попередня власність Готфріда де Сіттауера, тобто Морзе купив цей маєток, або одержав у спадок.

У 16 травня 1848 року видано урядовий циркуляр про скасування панщини в Галичині. У селах в центрі на честь цієї події ставились хрести-фігури, під якими закопували серпи, коси, ціпи, що символізувало закінчення виснажливої роботи на пана. В центрі Ляцького була закладена хрест-фігура, біля якої було посаджено 5 лип, але в 1985 через свавілля місцевих керівників ці пам'ятні липи зрізали. А пам'ятник довго стояв у центрі села, поки радянська влада не перенесла його на церковне подвір'я. Багато селян ставили хрести і на своїх полях. В часи радянського режиму ці хрести були перенесені на сільський цвинтар, де вони стоять і сьогодні.

Незважаючи на зрушення 1848 року, польські шляхтичі й надалі мали великі права. Зокрема в руках поміщиків зосереджувалось найбільше багатство селян — земля.

Десь в 50-х роках в селі з'являється рід Войнаровських, представником якого в селі був священик о. Петро Войнаровський.

Приблизно в 1860-70-х село отримало назву Ляцьке-Шляхецьке, очевидно в зв'язку з чисельністю шляхти серед населення. Включене до новоствореного Тлумацького повіту.

В другій половині 60-х років в село приїздить Юстин Іполитович Малецький, який одружується з Анною (Матільдою) — дочкою пана Йозефа Морзе, та Антоніни. Після смерті Йозефа Морзе Юстин стає власником панського двору аж до власної смерті (приблизно 1919 рік). Іван Кукудяк згадує, що він регулярно взимку купався в своєму ставку, що був біля панського двору.

У 1877 році знаходимо відомості про створення в селі позичкової каси.

Пізніше у селі виникає другий панський двір. Так на 1907 рік, є джерела, які стверджують що в селі є два великих маєтки. Другий панський двір був закладений наприкінці XIX ст. паном Княгиницьким (ім'я невідоме), і розташовувався на хуторі Студинець. Цей маєток був трохи меншим за маєток Малецького.

Перші вибори до австрійського парламенту на основі загального виборчого права, що відбулись у травні 1907 року дали українцям 27 мандатів з Галичини і 5 з Буковини. Серед послів до австрійського парламенту був обраний і уродженець села Ляцьке-Шляхецьке о. Тит Войнаровський (1856—1938), який за політичною орієнтацією був націонал-демократом.

На 1907 рік в селі проживало 2428 жителів, з яких 1246 чоловіки та 1182 жінки, які мешкали у 416 будинках. За національністю — 214 німців (в колонії Сіттауерівка), 384 поляки, та 1829 українців .

У 1910 році засновано два господарсько-споживчі кооперативи «Самопоміч» та «Відродження», через які селяни могли збувати свою продукцію.

 

Перша світова війна

В 28 червня 1914 почалась Перша світова війна і Галичина стала ареною боротьби між Австро-Угорщиною та Росією. Ряд чоловіків села було мобілізовано на фронт. Зі спогадів старожилів довідуємось, що серед жителів села на фронті були:

- Бабій Олексій Якович

- Буждиган Іван Васильович — воював в Італії, був поранений

- Василишин Михайло Васильович — воював в Італії, був поранений, мав офіцерське звання

- Грицюк Микола

- Княгиницький Роман Адольфович

- Дем'янчук Микола

- Олійник Василь Пилипович — воював в Італії, де й загинув в 1915

- Насаюк Олексій

- Сисак Олексій

- Яворський Володимир

- Яворський Василь

Більше війна зачепила сусіднє село — Ворону, де проходила лінія фронту. Фронт доходив також до німецької колонії Сіттауерівки. В селі Ляцьке-Шляхетське перебували поранені австрійські вояки.

Українське населення переживало переслідування австрійців через звинувачення у москвофільстві. Зокрема, у концентраційний табір Талергоф були заслані:

- Рибак Іван

- Кустинович Йосип з сином

- Бабій Олексій

- Федорів Петро

Вони були активними учасниками читальні імені М. Качковського, яка мала москвофільське спрямування.

Нова церква

В серпні 1914 австрійською владою було дозволено створення Українських січових стрільців. За короткий час до легіону зголосилось майже 30 тисяч чоловік, але польсько-австрійська адміністрація дозволила лише 2500. З села Ляцьке-Шляхетське до легіоуну УСС вступили:

- Камінський Михайло Васильович (1892 р.н.) — загинув у бою з російськими військами у 1914 році.

- Машталір Григорій — належав до 7 сотні 1 полку УСС

- Осташ Микола

Спогади старожилів також свідчать, що до легіону УСС належали також з села Камінський Дмитро, і Сисак Петро.

З приходом російських військ в селі було паралізовано культурне життя. Була закрита школа, припинено діяльність читальні «Просвіти».

Після війни, у листопаді 1918 року була створена Західно-Українська Народна Республіка, після чого почалось створення Української Галицької Армії. Із села Липівка в лавах УГА в період визвольних змагань 1918—1920 років брали участь колишні січові стрільці: Винник Павло, Машталір Григорій та Осташ Микола.

 

Ляцьке-Шляхецьке у міжвоєнний період

В 1934 році село втратило статус гміни (самоврядної громади) і включена до об'єднаної сільської ґміни Марковце.

 

Село Нова Липівка (за матеріалами Вікіпедії)

Первісна назва — Ситаверівка пол. Sitauerówka. У березні 1939 р. станіславський воєвода перейменував село на Ляцкє Нове (пол. Lackie Nowe).

Селом протікає річка Рокитна.

Історія

У 1820 році німець Готфрід де Сіттауер започаткував німецьку колонію на лівому березі невеликої річки Полінська.

У 1907 році в колонії було вже 34 будинки і 223 жителі, з яких 214 німців.

На 01.01.1939 в селі проживало 160 мешканців, з них 10 українців і 150 німців. Село належало до ґміни Марковце Тлумацького повіту Станіславського воєводства.

Колишня німецька колонія була ліквідована радянською владою у 1940 році. Її мешканців було депортовано до Вартегау (Німеччина) згідно із сумнозвісною угодою Молотова-Ріббентропа.

 

 

Календар новин

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
join-us-facebook
 
1645021179
 
ЦНАП
 
diia1-1
 
gid1
 
єдопомога
 
 протидія насильству
 
el vpered
 
Фотоклуб КОЛУМБ м.Тисмениця